Ведуча 1. Сьогодні ми зібралися в нашій світлиці, щоб вклонитися Великому українському пророкові. Він став для України заповітною думою, її безсмертною піснею.

Ведуча2 Тарас Григорович Шевченко! Це ім'я стало символом нашого народу. Його портрети – в кожній хаті, його « Кобзар» лежить на столі поруч з хлібом, а слова його пісні вишиті на рушниках.

Ведуча1 Цього року минає 200 років з дня народження славного сина України. І тому сьогодні всією громадою складаємо йому щиру дяку за його животворне слово.

Ведуча 2 Тарас Шевченко … Геній , мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу. Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь , чим збагатив увесь світ. Давайте ж сьогодні торкнемося Шевченкових творів. Проймемося їхнім духом, тим самим зможемо виконати поетові заповіти.

Ведуча1 Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові , світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

1. Хліб і сіль тобі , Тарасе,

Сьогодні підносимо

Вшанувати цю гостинність

Оплесками просимо.

2.Ти зорею сіяєш у прийдешнім віку,

Сходиш хлібом духовним на яр – рушнику

У розкриллі земних і заобрійних трас

Височієш над світом , великий Тарас.

3.Твій голос – повнить пшеничний колос

Бо те, за що ми жили і боролися,

Твій сон щасливий, зоря твоя,

Велика, вольна, нова сім`я.

Ведуча2. Це вона, привітна і ніжна весна, подарувала нам Генія Шевченка.

1. Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка

2.Ти, Тарасе, сьогодні

Нас зібрав докупи.

І зійшлися у цій залі

Шевченка онуки.

3.А що то був за кобзар

Чи то король чи то цар?

4.Ні, він корони не мав,

А все життя бідував.

І любив він дуже нас

Цей Шевченко, цей Тарас.

5.В ці дні березневі

Линуть співи всюди.

Шевченка вітають

Всі вкраїнські люди.

6. І дорослі, і діти

Його величають.

І по всьому світу

Його прославляю

7.Ми тобі співаєм,

Дорогий Тарасе!

Твоя вічна слава

Не вмре і не згасне.

8.Нині вся Україна

Славить рідного сина.

Вінки честі сплітає,

Йому славу

9.Шевченко - дзвінка світова наша слава,

Шевченко - вкраїнська соборна держава.

Шевченко - поезії слово пречисте,

Як сонце палке, променисте.

10.Село на нашій Україні —

неначе писанка, село.

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади, біліють хати.

11.У селі Моринцях,

У сільській хатині,

Уродився він на славу

Цілій Україні.

З-під низької стріхи соколом піднявся,

Як промовив, його голос громом розлягався".

ВедучаІ. Саме в такій білобокій хатині 9 березня 1814 року у мальов¬ничому селі Моринці народився наш Тарас.

ВедучаІІ. Бідна, старенька хата з потемнілою солом'яною покрівлею і чорним димарем. Біля хати яблуня з червонобокими яблуками, довкола неї — квітник, а біля воріт стоїть стара гілляста верба із засохлим верховіттям, а за вербою стоїть клуня оточена копицями жита, пшениці, а вже далі по косогору іде сад.

В похилій хаті, край села,

Над ставом чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем

Нещасна мати сповила

Його, малого, й зажурилась,

І цілу ніченьку вона

За сина-кріпака молилась.

І Бог почув молитву ту

І дав душі убогій силу,

І в руки хлопцеві вложив

Співацьку чародійну ліру.

І пісня дивна полилась.

В тій пісні людям він співав

Про щастя, про добро, про волю,

Будив зі сну, пророкував

їм вищу і найкращу долю.

ВедучийІ. Через два роки сім'я переїхала до Кирилівки. Батько Тараса був хліборобом, добрим стельмахом та чумаком, вмів читати і писати. Мати передала у спадок потяг до малювання та співу Вона любила дітей понад усе.

ВедучаІІ. Бувало, блукає мале, босоноге, біляве хлоп'я попід дібровами, через Гарбузів яр, через левади... І як прийде, то так і розказує, щебече, а потім пригорнеться до неньки, то так і засне.

Сценка «Як Тарас чумакував»

ВедучийІ

Пісень веселих і вільних

Не співала мати.

Зранку йшла робить на пана,

Щоб сім'ю прогодувати.

Дома ж діток доглядала

Старша їх сестра Катруся.

Мати подає вечерю. Катря стоїть боса, похнюплена, плаче.

Батько (сердито до Каті). Прогледіла дитину? То це така ти нянька...

Сусід (заходить у двір). Оце лише вечеряєте? Чого так пізно?

Мати. Тож нам такий клопіт, що й вечеря — не вечеря, хлопець десь дівся. Зранку як пішов, то й досі немає. Бігали і до ставка, і до греблі, всі бур'яни обшукали (витирає очі).

Батько (злий). Догледіла...

Сусід. Знайдеться. Може, заснув десь у бур'яні. Проспиться, прийде! (Сідають з батьком на лаві і розмовляють.)

Мати. Ну де б подівся?! Вечеряй, Катре, та знову підемо шукати. Хтось співає? (Прислухається).

Сусід. Тато, мабуть, чумаки...

Катря (виглядає на вулицю). А ось наш волоцюга!

Мати. Де ж ти був? Де тебе носило?

(Хлопчик мовчить. Катря його пригортає.)

Батько (встає з лави і йде до сина). Чому мовчиш? Де ти був?

Тарас. У полі був, та й заблукав.

Батько. Хто ж тебе додому доправив? Тарас. Чумаки! Мати. Хто?! Хто?!

Тарас. Стрінувся я з чумаками, питають: «Куди йдеш-мандруєш?» ; А я й кажу, що додому — в Кирилівку А вони кажуть: «Це ти йдеш у Моринці, а в Кирилівку треба назад. Сідай, кажуть, з нами, довеземо». Та й посадили мене на віз, ще і й батіг дали волів поганяти

Батько. Бачили таке? Чумакувати вже надумав! Чого тебе туди носило?

Тарас (похнюпливо). Хотів побачити, де сонце сходить, подивитися на ті залізні стовпи, що підпирають небо, і ті ворота, куди сонце заходить.

Мати. Ой, Тарасе, що з тебе буде?

Сусід. Всі на кутку кажуть, що з вашого Тарасика, мабуть, щось добряче вийде.

Батько. Або велике ледаще. (Сміється). Мати (пригортає сина). Щось та й буде!

Сусід (йде). Бувай здоров, Григорію! Піду вже, завтра рано вставати, на панщину йти.

Батько. І нам нічого засиджуватися. Стели,жінко, мерщій у саду під вишнею. Йдіть, діти, спати.

Пісня( «Садок вишневий коло хати»)

ВедучаІІ. Проте дитяча радість і втіха потьмарилась горем:

... .там матір добрую мою

Ще молодою - у могилу

Нужда та праця положила.

Сценка 2

Тарас. Катре! Де ти? Катря. Я ось тут.

Мачуха. Ти може знов кудись навтіки вибираєшся ледащо? Ані кроком мені з хати бо битиму чуєш? Степанко плаче, іди колиши, а як засне, принеси води і підмети подвір'я! Тарас. Сестричко! Катря. Що?

Тарас. Я побіжу трохи на потічок! Там такі камінчики, як намальовані. І рибки плюскочуть. А в хаті темно чогось, так зле.

Катря. Іди, іди. Я вже докінчую грядку, то сама подвір'я замету і принесу води.

Тарас. Тямиш сестричко, як мама жили, то в нас часто був смачний борщик, варенички, фасолька. Тепер не так! Ми ходимо такі голодні і обдерті! Чи і другі діти не мають мами так як ми?

Катря. Всюди є сирітки по світі, мій дорогий хлопчику. Але ти не думай про се, йди на потічок гратися.

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села. Мене там мати повила

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину...

В тім гаю, У тій хатині, у раю, Я бачив пекло... Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою,

Ще молодую, у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми (А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи — Носити воду школярам.

Брати на панщину ходили, Поки лоби їм поголили!

А сестри! сестри! Горе вам, Мої голубки молодії,

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, й умрете!

Ведучий. Малому Тарасові було лише 9 років. А згодом

Батько, плачучи з дітьми, (а ми малі були та голі)

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині.

Он умер старенький батько

І ріденька мати

Нема кому сиротині

Порадоньки дати

Що ж йому на білім світі

Сироті робити?

Чи йти в найми в люди жити

Чи дома журитись?

Ведуча. Життя його від народження було сповнене то горя, то драми, то поезії. Життєву біду він знав не з чуток, а насправді: злидні переслідували і його, і все, що було йому близьке. Але незважаючи на це, хлоп я зростало розумним і допитливим. І золотим сонячним промінчиком в дитинстві Тараса була вірна, щира дружба його з сусідською дівчиною Оксаною Коваленко.

Інсценізація уривка з твору «Тарасові шляхи» Оксани Іваненко

Дійові особи: Тарас, Оксана

На сцену виходить хлопець, одягнений у полотняну сорочку, брили постоли.

Тарас Мені тринадцятий минало,

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога....

(сідає на край сцени)

Як прийде Оксана, скажу: «Ти моя зіронька».

З'являється дівчинка у вишитій сорочці, боса, на голові в неї стрічка.

Тарас (радіє).

Ось іди, Оксаночко, сюди, щось тобі скажу Оксана. Ну що? Тарас. Та йди ближче

О к с а н а. Та й звідси почую.

Тарас. Знаєш, я кидаю дяка і йду в Лисянку.

О к с а н а. А чого? Не помирили?

Тарас. Ні, не те: буду я учитися на маляра.

О к с а н а. О? Так уже годі на кобзаря — підеш на маляра?

Тарас. Років за два буду маляром!

Оксана. А що це таке маляр? Тарас. Як що? Що схотів, те й намалював. Схотів — дерево, схотів— хату, а схотів — козака. О к с а н а. Ти бач! Он воно що!

Тарас. Зароблю грошей — поставлю хату з віконцями. Віконниці розмалюю лілеями або барвінками, а на дверях... ех! Козака змалюю на стіні! Тебе змалюю і дивитимусь на тебе.

Оксана (підходить ближче, сідає). Таке вигадаєш! (Підсовується.) Бідний ти, Тарасе, у тебе сорочка не біла.

Тарас Ати знаєш оту пісню «Ой зійди, зійди зіронька моя вечірняя?»

Тарас. Зіронька, то це ти!

Оксана. Як це? Прирівняв! Чим же я до неї подібна? Тарас. Гарна ти! Немає кращої за тебе! Оксана. На всю Кирилівку? Тарас І на всю Кирилівку, і на білий світ!

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились,

Та говорили, що колись

Одружимо їх .Не вгадали,

Старі зарані повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже не сходились ніколи.

У тяжкій неволі

Ріс малий Тарас

Він не вчився в школі,

Він ягнята пас.

Вмерла мама й тато,

Сирота - в дяка,

То була в хлопяти

Грамота тяжка.

Хоче малювати

Прагне він до знань

Та за це багато

Зазнає знущань.

У пана Енгельгарда

За козачка служив

Не згинався перед паном -

Служив, як умів.

Скуштував на юнім тілі.

Не раз батогів.

Сценка «Тарас і Яринка»

Тарас порається на подвір 'ї .Входить Яринка з вузликом у руці)

Яринка Я на хвилинку забігла до тебе, ось твоя свитка, полатана вже

Тарас.(бере свитку) Спасибі, Яринко, хоч ти мені не забуваєш.

Яринка То давай я тобі ще й сорочку витру, зашию.

Тарас. Не треба, сам.

Яринка Тарасику, а в тебе є малюнки. Покажи.

Тарас. Добре, тільки тобі, сестричко (показує дощечку з малюнками) .ось наша хата.

Яринка. Дуже схожа. Невже це ти сам? А чого ж на дощечці? Тарас. Паперу не було. Дяк не дав. Обіцяв учити малювати .А!.. Хіба йому болить голова за мене? Тільки п'є та шмагає мене різками.

Яринка І зараз( Тарас киває головою). То хай йому грець. Вертайся додому.

Тарас А там що?

(Яринка виходить, Тарас сідає і сидить зажурений, а ведуча говорить слова(неначе думки Тараса)

Тяжко - важко в світі

Сироті без роду:

Нема куди прихилитися,-

В того доля ходить полем

Колоски збирає

А моя десь ,ледащиця,

За морем блукає

Ведуча Тепер просто неможливо уявити, що сталося б з Тарасом, з його геніальним поетичним талантом, художнім хистом, якби не було в його житті 22 квітні 1838 року.

Чи довіку залишився Тарас кріпаком?

Ні! Сошенко й Григорович

Вирвали талант вкраїнський

З тяжкої неволі.

Голос Тараса(за сценою). Живу, учуся, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь - велике щастя бути вольним, робити, що хочеш, ніхто тебе не спинить.

Але не жилось йому спокійно

на білому світі

Україну горе вкрило,

Могили розриті.

І писав вірші Шевченко

Кликав рвать кайдани

Вірив, що народ вкраїнський

На ворога стане.

Всю неправду, всі нещастя

Що душили груди

Виливав він на папері

Піснею між люди

Серце Тарасове мліло

Від горя людського

Й воскресало гордо й сміло

Геніальне слово.

Налякались того слова

Цар і пани люті

І на каторгу загнали

Мало не навіки.

10 літ пробув Шевченко

На солдатській службі

Із казахами і їх краю

Жив у щирій дружбі

За Тарасом слідкували

Все забороняли

За писання й малювання

Жорстоко карали.

Тої кари і знущання

Не бажав нікому

Повернувсь тарас з неволі

Вже хворим додому

Але пісню, але думу

Не забув складати

Як страждала- горювала

Україна – мати.

І сльози - перли він зберіг

І кинув їх в бурхливий день.

На чорний, рідній переліг.

І став співцем нових пісень.

І ні тюрма, ні пострах кар

Не мали сил порвати струн

Найкращу пісню дав нам в дар,

Найкращий син, Вкраїни син

Ведуча. Найкращий і найцінніший скарб доля дала Шевченку по смерті -

невмирущу славу і усе розквітаючу радість, яку в мільйонах людських

сердець знову і знову збуджуватимуть його твори.

Встала весна, чорну землю сонну розбудила

Уквітчала її рястом, барвінком укрила.

І на полі жайворонок, соловейко в гаї

Землю убрану весною, вранці зустрічають.

Уривок з комедії «Сон»

Світає... Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Між ярами над ставами

Верби зеленіють.

Сади рясні похилились,

Тополі по волі

Стоять собі, мов сторожа,

Розмовляють з полем.

І все тоте, вся країна,

Повита красою,

Зеленіє, вмивається

Дрібною росою...

Тарас Шевченко «Тече вода з-під явора

Тече вода з-під явора

Яром на долину.

Пишається над водою

Червона калина.

Пишається калинонька,

Явір молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю

Та попід горою.

Хлюпочуться качаточка

Поміж осокою.

А качечка випливає

З качуром за ними.

Ловить ряску, розмовляє

З дітками своїми.

Ведуча. 10 березня 1861 року обірвалося життя великого пророка

Умер співець! Але живуть

В серцях людей слова безсмертні.

І тихо на Вкраїні всій

Бринять його пісні славетні.

Два місяці далеко від Вкраїни

В землі лежав похований Тарас,

Не встиг купити білої хатини,

Щоб зігрівала пращурів і нас.

Не встиг зійти і на високій кручі.

Щоб милуватись обрієм Дніпра,

Грудьми дихнути, як реве ревучий,

Строфу для кобзи випустить з пера.

Та вічний біль і думу про Чернечу

Ні брат, ні друг забути не змогли.

В травневі дні народ підняв на плечі,

Щоб ти позбувсь чужбинської землі

Там спорудили з дальніх сіл могилу

Потрісканії руки кріпаків,

Мабуть, Господь послав незламну силу,

Щоб пам'ять залишилась для віків.

На могилу приносять розкішні вінки

З пишних квітів- садів України

Кароокі дівчата й стрункі юнаки

І всміхаються гори й долини.

Багато літ минуло з того часу, <

Праправнуки вивчають «Заповіт»,

У Каневі вклоняється Тарасу

Не тільки Україна — цілий світ

Поховали.. Тихесенько Україна плаче.

Поховали дух великий /

І серце гаряче.

Поховала наша м

Найкращого сина-

«Вічна пам'ять» заспівала уся Україна.

Спи спокійно поет,

Україна твоя вже розправила крила орлині

Так, як мріяв колись ти в жагучих піснях

На засланні, в тяжкій самотині.

Спи спокійно поет, Образ огненний твій

Не зітерти ні бурі, ні часу

В українській сім'ї

В славній, вольній, новій

Ми тебе не забудем, Тарасе.

Дитина:

До мене сьогодні всміхнувся Шевченко

З картини, що там на стіні.

Читає пісні його залюбки ненька,

Розказував батько мені:

Дитина:

Як вівці він пас — ще малий був хлопчина,

А виріс — великий дав дар:

Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,

Цю книгу, що зветься "Кобзар".

Дитина:

Як книгу святу берегли ми завзято,

З собою забрали у світ,

Як слово Тараса завжди зберігати,

Великий усім заповіт.

Дитина:

Буду й я любити Вкраїну рідненьку,

То може й мені ще не раз

З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,

Наш Батько, великий Тарас

Поклін тобі , Тарасе,

Великий наш Пророче.

Для тебе вірно б’ється

Те серденько дівоче

Ось тут перед тобою

Ми, українські діти, Святочно прирікаєм Сповняти ті завіти.

На службу Україні,

На чесне діло гоже,

В ім'я святої правди —

Благослови нас. Боже!

За все тобі клянемся.

Усі вкраїнські діти.

Ми сповнимо, Кобзарю,

Всі твої заповіти.

Ведуча.

Не заростає стежка до могили Тараса. Сьогодні вона стала широким трактом, яким з усіх країн світу йдуть і йдуть сотні тисяч людей, щоб віддати шану Великому Кобзареві.

Ми чуємо тебе,Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

Єднаймося, братаймось

Вкраїну любімо

Свого не цураймося

Шевченкові діти.

Ми вдячно всі шануємо

Славного Тараса

В сім'ї вольній пам’ятаємо

Бо він – гордість наша.

Виходять 2 хлопчики.

1. І мене в сім'ї великій,

В сім'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Незлим , тихим словом.

2. Будем, батьку, панувати

Доки живуть люди,

Доки сонце сяє з неба

Тебе не забудуть.

В1. Давайте всі візьмемося за руки, піднесемо руки вгору і скажемо: « Гуртом ми сильні і безпечні!».

В2. Ми захисники заповіту Шевченка, завжди будемо пам’ятати його заклик : « Борітесь!». А тому разом відповідаємо: «Поборете вам Бог Помагає!»

Ульвівський НВК "ЗШ І-ІІ ст. - дитячий садок"

200-річчя з дня народження Т.Г.Шевченка